Багато років тому один з високопоставлених чиновників від АПК заявив, що «перегорнутою сторінкою аграрної історії стала централізована система розподілу ресурсів». Як виявилося, чиновник помилився…

Останній та чи не найгірший механізм державної і абсолютно неринкової підтримки вітчизняних сільськогосподарських товаровиробників був запроваджений на практиці ще наприкінці минулого століття на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 10 грудня 1998 року № 1953 «Про забезпечення сільськогосподарських товаровиробників матеріально-технічними та фінансовими ресурсами в 1999 році» та інших законодавчих актів Уряду.

Підтримка за цим механізмом здійснювалася за багатьма видами (технікою, запчастинами, світлими нафтопродуктами, мінеральними добривами, засобами захисту рослин тощо) і, звісно ж, не дала очікуваного для агропромислового комплексу результату. Як наслідок, борги (а це близько 2 млрд. гривень) було перекладено на плечі держави і вони непогашені до сьогоднішнього дня. Багатомільйонні державні ресурси було використано неефективно та незаконно.

Як на той час зазначали експерти, «одна з причин незбалансованості та монополізації ринку палива – це спроби органів влади підтримувати низькі ціни. Іншою причиною є безпосередня участь держави та власноруч визначених посередників у постачанні палива другому за величиною секторові української економіки – сільському господарству».

З того часу минуло дев’ять років і виявилося, що нинішніх урядовців не покинула радянська звичка адміністративного втручання в ринкові процеси, а наслідки цього – минулорічні економічні кризи, ними чомусь забуто.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 5 липня 2008 р. № 909-р. «Про додаткові заходи щодо забезпечення сільгосптоваровиробників нафтопродуктами для проведення збиральних робіт у 2008 році» та від 16 липня 2008 р. № 954-р. «Про внесення змін у додаток до розпорядження Кабінету міністрів України від 5 липня 2008 р. № 909» визначено «дочірню компанію «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України» підприємством, яке забезпечить протягом липня – листопада 2008 р. рівними частками постачання дизельного палива та бензину операторам для реалізації безпосередньо сільгосптоваровиробникам».

Розподіл 156 тис. тонн нафтопродуктів, з яких лише 72 тис. тонн дизельного пального та 84 тис. тонн бензину здійснюватиметься між регіонами пропорційно посівним площам згідно з додатком, затвердженими цими розпорядженнями. Це змушує серйозно замислитись не тільки сільгосптоваровиробників, а і будь-якого українця: навіщо потрібна така допомога селянину, щоб для обробки землі використовувати бензин та дизельне пальне з розрахунку 3,2 і 2,7 кг відповідно на гектар посівної площі? Для порівняння: на проведення збиральних робіт у 2007 році сільгосптоваровиробник використав для обробки 1 га посівних площ в середньому 62 літри дизельного пального та 20 літрів бензину…

Крім того, цим розпорядженням доручено «Раді міністрів Автономної Республіки Крим та облдержадміністраціям протягом трьох днів визначити операторів, що реалізуватимуть нафтопродукти безпосередньо сільгосптоваровиробникам».

І звісно ж, не забуто про регулювання цін на пальне: відповідальним міністерствам доручено «визначити ціни на дизельне паливо та бензин з урахуванням собівартості виробництва, зберігання, транспортування і рівня загальної рентабельності для їх виробників і операторів не вище 10 відсотків».

Зауважимо, що в країні не приймається ефективних заходів щодо зміни умов формування цін, тож зовсім не складно спрогнозувати, що ціна поставленого пального для селянина буде вищою, ніж на ринку нафтопродуктів. Негативний вплив на формування ціни матиме також піковий період попиту на нафтопродукти, який завжди припадає на серпень-вересень місяць. Тобто, в період активного збору урожаю.

Згадуючи негативні фактори формування цінової політики, з якими селяни зіткнулися в кінці 90-х років, доходиш висновку, що вони будуть присутні і сьогодні. Вже вкотре урядовці поставлять пальне селянину по завищених цінах, а натомість заберуть урожай 2008 року по занижених цінах. Тим самим заганяючи селянина ще в більшу боргову яму.

Тож, підсумовуючи вищенаведене, слід сказати, що сьогоднішнє неефективне господарювання урядовців можна охарактеризувати як «один крок вперед і десять кроків назад».

Иван Иванов