На запитання кореспондента Інтернет-видання «Главред» відповів народний депутат, член парламентської фракції Партії регіонів, голова Київської організації ПР Василь Горбаль.

- Василю Михайловичу, чому, на Вашу думку, ця сесія Верховної Ради була такою бездарною? У чому причина?

- От подивіться: насправді ефективних голосувань коаліції у 226 голосів було не більше десятка. На решті голосувань, незважаючи на задекларовану готовність прийняти той чи інший закон, з різних причин не вистачало кількох голосів. Суперечності, які існують усередині коаліції, між Президентом і урядом, і є причиною паралічу роботи парламенту.

По-друге, у цьому скликанні надзвичайно низька ефективність роботи багатьох комітетів, чого не було раніше: з огляду на ситуацію в сесійній залі, депутати різко знизили свою законотворчу діяльність, багато комітетів були навіть недозавантажені роботою.

Проблема в тому, що за останні кілька років роль парламенту значно знизилася, і винні в цьому всі – і влада, і самі депутати, які заразилися цим вірусом недовіри.

- Джерелом парламентської кризи є власне парламент, чи центри деструкції зосередилися в інших місцях? У чому саме проявляється їх вплив?

- Напевно, слід говорити про чергову кризу влади загалом: вона ж так і не вирішилася достроковими виборами 2007-го. Згодьтеся, складно назвати конструктивними відносини Президента й уряду. Ця неконструктивність передалася й Верховній Раді: абсолютно не зрозуміло, хто є у владі, а хто в опозиції, і до кого. Опонувати до влади, у якої дві діаметрально протилежні точки зору на якесь питання, складно! Інша річ, що після виборів 2006 року влада стала неоднорідною, що ще більше підсилює відсутність чіткого вододілу між владою та опозицією.

- Чи можна говорити, що роль Секретаріату Президента та його голови в цій кризі дещо перебільшена?

- Звичайно, Секретаріат так і не став обіцяною «канцелярією». Просто дано ранній старт президентської кампанії, і країна рухається уже в режимі підготовки до виборів – чи то дострокових парламентських, чи то президентських. І саме в цьому заховано зерно політичної кризи.

Лідери основних політичних сил є заручниками цієї кампанії, тому вони доволі часто й втягуються в дискусію, яка їм, в принципі, не властива. Усі ж прекрасно розуміють, що подальше намотування спіралі соціальних обіцянок веде до посилення інфляційних процесів, але тільки-но заходить мова про бюджет, знову на першому плані оці обіцянки, а не бодай якісь реформи. Усі або чекають, або наближають і парламентські, й президентські вибори.

- Чи означає це, що ніщо не зможе переламати ситуацію, а політикум і надалі рухатиметься виключно в режимі виборів?

- Хочеться вірити, що ми все-таки перехворіємо цією хворобою – виборами, коли даються безкінечні обіцянки й нехтується здоровим глуздом. Дострокові вибори 2007-го, які, за словами Президента, мали стати «пілюлею» для парламенту, нею не стали. Можливо, ще не всі можливості нинішнього парламенту вичерпані.

- Ви маєте на увазі переформатування коаліції за участі Партії регіонів?

- Знаєте, я навіть допускаю варіант відсутності коаліції взагалі. Напевно, на якийсь час це й буде типовою формою існування українського парламенту: коли ніхто ні перед ким не має жодних зобов’язань. Де-факто це вже є: адже складно сказати, що коаліціанти дотримуються підписаної ними угоди, якої, по суті, ніби то й немає.

- Наскільки ймовірні дострокові парламентські вибори до кінця року?

- Це питання обговорюється вже усіма, хоча говорити про якісь конкретні місяці – листопад чи грудень – поки що зарано.

- Яким буде місце парламенту – нинішнього чи нового скликання – у ході президентської кампанії? Адже в кампанії 2004-го ВР як інституція зіграла одну із ключових ролей...

- Я згоден з думкою, що майбутня президентська кампанія може стати набагато жорстокішою, ніж попередні. Тому багато чого залежатиме від голови ВР. Наразі хотілося б вірити, що він буде підкріплений віце-спікерами, і це теж певною мірою стабілізує роботу парламенту. Мені видається, що Яценюк у ролі спікера професійно росте значно швидше, ніж свого часу Литвин.