Напередодні професійного свята працівників будівельної галузі на запитання газети «Рівненський регіон» відповів голова Рівненської обласної організації Партії регіонів, заслужений будівельник України Василь Берташ.

- Василю Михайловичу, як Ви прийшли до своєї професії? Ким Ви мріяли стати в дитинстві?

- Кожна дитина, а потім людина мріє про свій майбутній фах, про свою майбутню професію. Хтось здійснює свою мрію, а хтось ні. Проте, якщо людина цілеспрямована, вона досягне своєї мети. Я в дитинстві не мріяв стати будівельником. У мене, як у багатьох хлопців-однолітків, була мрія стати військовим. Я навіть вступав до Суворовського училища. Але там серед критеріїв відбору майбутніх курсантів є графа: зріст і вага. Так от у мене зріст був набагато більший, а вага навпаки. В кінцевому результаті саме через невідповідність зросту і ваги існуючим вимогам я не пройшов за конкурсом. Можливо, це і на краще. Тоді чоловік сестри порадив мені стати будівельником, мовляв, це справжня професія для справжнього чоловіка.

- Ви не шкодуєте про те, що обрали саме цю професію?

- Я жодного разу не пошкодував про ту дорогу, яку для себе визначив і обрав. І взагалі, як сказав Ян Амос Каменський: «Майстер той, хто постійно вправляється у своїй майстерності». Я пройшов всі щаблі – був і каменщиком, і майстром, і виконробом, і начальником дільниці, і директором підприємства. В 2007 році, будучи народним депутатом, працював за фахом першим заступником Комітету Верховної Ради з питань архітектури, містобудування та житлово-комунального господарства. За весь цей час, за всі ці роки своєї роботи зрозумів і неодноразово переконався, що кращої професії, ніж будівельник, просто немає, бо все, що побудовано, є окрасою міст і містечок, милує око людей і створює їм комфортні умови життя.

- Мабуть, є якісь об’єкти, які найбільше запам’ятались з тих чи інших причин. Розкажіть про це нашим читачам.

- Пам’ятаються всі об’єкти. Але у будівельника, як і у студента, буває дві останні ночі перед іспитом. Це і робоча комісія, і державна комісія, які приймають побудовані об’єкти. Однак загалом в житті є якісь знаменні події, які пам’ятаються більше, так і об’єкти. Добре запам’яталась мені робота на Волині за направленням відразу після училища. Тоді ми побудували першу показову вулицю, на якій були розташовані будинки для працівників села. Не для керівників, не для еліти, а для тих людей, які дійсно заробили важкою своєю щоденною працею той добробут, ті нові оселі, які ми для них побудували. Найбільшу радість я відчув тоді, коли бачив сяючі очі цих людей, які отримували ключі від нових помешкань. Треба було бачити, як світились їхні обличчя, коли вони вперше заходили до свої нових будинків.

А коли я вже працював заступником, згодом - першим заступником голови обласної державної адміністрації, то більш значимими були соціальні об’єкти. Це, наприклад, госпіталь для ветеранів та учасників Великої Вітчизняної війни. Цей об’єкт було побудовано всього за чотири місяці. Тут, безумовно, були свої організаційні складності, однак вихід завжди є, і не бачить його лише той, хто не прагне його знайти. Об’єкт будувався без державної допомоги. Всі організації, які були задіяні, дуже відповідально ставились до справи, тому що всі прекрасно розуміли і розуміють: як ми ставимось до своїх батьків, до ветеранів, так і наші діти колись будуть ставитись до нас самих. Тому робота йшла в особливій атмосфері патріотичного налаштування. За чотири місяці не так просто збудувати, адже необхідно пройти експертні оцінки, проектування, одержати дозвіл на будівництво.

Однак, розуміючи те, наскільки важливим і необхідним є цей об’єкт, ми трошки відійшли від існуючих норм. Річ у тім, що проектна документація проходила належні інстанції паралельно з процесом будівництва. Коли ми відкривали цей госпіталь, то треба було бачити очі ветеранів, які заходили до кімнат, де в кожній стоїть холодильник, телевізор, навіть одяг був спеціально для них пошитий – халат, кімнатне взуття. Тому слова вдячності від ветеранів сприймались нами, як потужний поштовх для того, аби не зупинятись і продовжувати робити людям добро. Вдячні очі щасливих людей – це, на мій погляд, найвища оцінка будь-якої роботи. Саме задля таких моментів варто жити і працювати.

- Оскільки ми вже торкнулись Вашої роботи на посаді першого заступника голови облдержадміністрації, хотілось би, щоб Ви розказали трошки більше про цей період, адже Ви працювали на цій посаді вісім років, і, безумовно, крім соціальних об’єктів, були і інші, про які варто сьогодні згадати, а подекуди і нагадати?

- Звісно, за цей час було зроблено чимало. А сьогоднішня ситуація у шести західних областях, що постраждали від стихійного лиха, спонукає мене нагадати, що влада на місцях в першу чергу повинна відповідати за життєдіяльність ввіреної їй території та її мешканців. Тому потрібно думати про багато речей і багато чого необхідно вміти передбачувати. Треба вміти також вчасно і ефективно реагувати на ситуацію. Адже було штормове попередження, яке мало бути взятим до уваги, і місцевою владою мали бути проведені відповідні запобіжні заходи. А цього зроблено, на жаль, не було.

Стихія стихією, а відповідального ставлення чиновників ніхто не відміняв. У нас теж була подібна проблема – підтоплювались північні райони. Однак вирішувати проблему пізно тоді, коли прийшла біда. Будувати дамби та зміцнювати берегове укріплення потрібно заздалегідь і задовго до штормового попередження. Тому в тій біді, яка сьогодні забрала людські життя, велика частка вини лежить не на стихії, а на тих людях, тих чиновниках, які халатно поставились до безпеки людей на території, за яку вони несуть відповідальність. А то в нас як: отримав портфель, і на тому все – сидить і чогось чекає.

Тут не варто чекати допомоги від держави – це компетенція місцевої влади.

Ми свого часу багато уваги приділяли проблемі підтоплення, і нами було збудовано близько 25 км дамб виключно за рахунок місцевого ресурсу. Тепер їх необхідно підтримувати у належному стані та вчасно проводити профілактичні роботи.

Просто в кожному регіоні повинен бути господар, який бере проблеми людей близько до душі, як свої власні. От тоді і буде порядок.

- Напередодні професійного свята, що б Ви побажали своїм колегам будівельникам?

- Я б хотів від себе особисто і від імені обласної організації Партії регіонів привітати всіх будівельників з наступаючим святом, побажати всім щастя, здоров’я, добра і впевненості в тому, що з кожним роком будівельна галузь буде досягати все нових і нових висот. Щоб у всіх була робота, були прибутки, і щоб кожний будівельник міг гордо сказати: я пишаюсь своєю професією! Поки ми розбудовуємо нашу державу, кожний із нас на своєму місці почуває себе певною мірою будівельником – творцем власної держави.

А загалом я мрію, як і кожний українець, про те, щоб наша держава розвивалась, щоб наші діти мали гарне майбутнє, і щоб кожний із нас міг гордо сказати: я – українець!

- Дякую Вам за інтерв’ю. Від імені читачів щиро вітаю Вас із професійним святом та бажаю Вам доброго здоров’я, Божої ласки та досягнення нових висот у Вашій благородній справі.

- Дякую.

Алла Івойлова