Доповідь голови Харківської обласної ради, голови Харківської обласної організації Партії регіонів В. Салигіна на пленарному засіданні сесії щодо Проекту рішення про введення мораторію на полювання, 7 серпня 2008 року.

Шановні депутати, запрошені!

На порядок денний нашої сесії винесено питання про загрозливу ситуацію, що склалася на території Харківської області при організації та веденні мисливського господарства Харківською обласною організацією Українського товариства мисливців та рибалок та іншими мисливськими господарствами та відповідність їх діяльності чинному законодавству. Це дуже принципове питання, яке знаходиться одночасно і в суто прагматичній, і в моральній площині. В прагматичній — оскільки, чим більше ми заглиблюємося у вивчення проблеми, тим більше усвідомлюємо загрозу втрати природних ресурсів Харківщини. В моральній — бо до цієї проблеми немає байдужих у суспільстві, і ми це бачимо за тією хвилею народної підтримки цього кроку, і за тим спротивом, який намагаються чинити через засоби масової інформації зацікавлені структури та окремі особи.

Противники захисту природи намагаються довести, що для цього немає підстав — цифр, фактів. Нас переконують, що кількість диких звірів у лісах Харківської області навіть перевищує оптимальну. Мовляв, лосів у нас 115%, оленів — 118% і таке інше. Але подивімося на абсолютні цифри.

Ось офіційна довідка обласного управління лісового та мисливського господарства: лосів — 70, оленів благородних — 270, оленів плямистих — 240. Мабуть, через надлишок лосів у наших лісах сьогодні постає питання про внесення їх до Червоної книги?

Проблема погіршується тим, що показникам, які надають управлінню мисливські товариства, немає віри. Адже кожна з цих тварин — мисливський вид, і від його офіційної, зазначеної на папері чисельності залежить, скільки ліцензій в цьому сезоні буде реалізовано.

Тобто зараз просто не існує реальної системи контролю, тому що облік тварин і видача ліцензій знаходиться в одних руках.

Фахівці-біологи та екологи б’ють на сполох. Вони стверджують, що моніторинг чисельності диких звірів у Харківській області ведеться безсистемно, а за цифри, якими оперує Українське товариство мисливців та рибалок, ніхто не несе відповідальності. Немає й механізму відповідальності державних посадових осіб за зниження поголів’я диких звірів в наших лісах. А постріли лунають.

Ситуація не просто тривожна. З кожним мисливським сезоном ми наближаємося до незворотної межі, після якої наші ліси перетворяться на зоопарки, де гуляють лічені тварини, повністю залежні від людей. Дика природа — основа екосистеми — помре. Це зрозуміло будь-якій освіченій людині.

Що стосується звіра, розведеного в штучних умовах, вилученого з системи природного відбору та селекції, то його вже не можна вважати повноцінним представником тваринного світу. Біологи стверджують, що негативні процеси тривають навіть у популяції вовків, чисельність яких людина береться регулювати всесезонним відстрілом.

Крім того, навіть у заможних мисливських господарствах кількість мисливських тварин стримується лише на рівні задовільнення потреб мисливців. При цьому зовсім не враховується, що дикі тварини несуть великий рекреаційний потенціал, яким повинен користуватись кожен із жителів області. Хто з присутніх у цьому залі бачив в останні роки лося або оленя, який неспішно перетинав шлях або спокійно стояв на узбіччі?

Це загальноукраїнська проблема, бо наша держава і в цьому питанні ще дуже далека від загальносвітових стандартів. В Україні в 10 разів менше природних заповідників та заказників, ніж в Європі. Співвідношення площі мисливських угідь і заказників неприпустимо низьке. Так, площа 223 заказників і заповідників у Харківській області складає 56,8 тис. га, а мисливських угідь — 2,6 млн. га, за загальної площі Харківської області 3 млн. га. У той же час мисливців в Україні вдвічі більше, ніж, наприклад, у Німеччині.

Більше того. На території якого об’єкта Природно-заповідного фонду України, розташованого у нашій області, ми можемо спостерігати будь-яке скупчення диких тварин? Постріли лунають як у єдиному в нашій області Національному природному парку «Гомільшанські ліси», так і на території унікального регіонального парку «Ізюмська Лука».

Уявіть собі, в Ізюмському районі до теперішнього часу на жодній території природно-заповідного фонду України не обмежене полювання. Бо ці об’єкти тільки на папері заповідні. І це в районі, в якому розташований найбільший на Лівобережній Україні лісгосп (50 000 га), зливаються разом дві найбільші річки області — Сіверський Донець і Оскіл, перетинаються основні міграційні шляхи багатьох видів перелітних птахів.

У цій сфері ще багато питань. Достатньо лише сказати, що мисливські господарства нашої області створюються як громадські організації, неприбуткові за статутом. Тим не менш, вони займаються продажем ліцензій на добування тварин, і за оцінками фахівців лише мізерна частка цих коштів насправді спрямовується на утримання господарства.

Сьогодні ми прагнемо розпочати складний та багатоетапний процес відновлення тваринного світу Харківської області та розгорнути, нарешті, реальний, серйозний спротив браконьєрству, яке за останні роки набуло масового характеру.

Також наголошую, що це питання взагалі не спрямоване на припинення діяльності будь-якого мисливського господарства. Це - лише крок до відтворення багатьох видів фауни, які (прошу взяти це до уваги) є не просто трофеями, об’єктами полювання, дичиною, а, перш за все, є тими невід’ємними частками дикої природи, яку ми все частіше бачимо лише з екранів.

Для багатьох країн, у тому числі європейських, дика природа була безповоротно втрачена у минулі роки, але сьогодні вони докладають великих зусиль, аби її хоч якось реставрувати.

Розвинені держави постійно вдосконалюють своє природоохоронне законодавство, роблячи його все більш жорстким. Такі країни, як, наприклад, США та Канада, де збереглися великі лісові масиви та незаймані ріки, суворо слідкують за охороною місць розмноження звірів і птахів. Велика Британія заборонила національну забаву англійських поміщиків — псове полювання.

Навіть країни так званого третього світу одна за одною вводять обмеження та мораторії на полювання або накладають суворі фінансові зобов’язання на любителів спостерігати смерть тварин.

Нещодавно введено мораторій на полювання на китів у Чилі, незважаючи на те, що це було основним джерелом доходу багатьох місцевих громад. Кенія, яка протягом десятиріч була центром мисливського туризму, повністю заборонила полювання на своїй території, і тепер прибутки від туристичної галузі в цій країні щорічно зростають на 20%.

Україна вже здійснила такий крок, як обмеження на весняний відстріл гусей, які пролітають через її територію з місць зимовки. Це дуже позитивне рішення, і треба нарощувати подальші зусилля з обмеження та впорядкування полювання в Україні та зокрема на Харківщині.

І якщо вже ми постійно декларуємо своє прагнення до європейських цінностей і норм, то треба і поводитися у відповідності до стандартів громадянського суспільства. Органи місцевого самоврядування не мають права залишатися осторонь цієї серйозної суспільної проблеми, а наші виборці нас обов’язково підтримають.

Шановні депутати!

Не треба доводити, що полювання порушує багато моральних норм і канонів суспільства. Але право тварини і природи жити без нашого втручання — це, на жаль, питання майбутнього ступеня розвитку юридичної думки та насамперед моралі нашого суспільства.

Ми повинні розуміти, що питання щодо загрозливої ситуації, яка склалася в Харківській області при організації та веденні мисливського господарства Харківською обласною організацією Українського товариства мисливців та рибалок та іншими мисливськими господарствами та відповідність їх діяльності чинному законодавству, не тільки дає диким тваринам шанс відновити свою чисельність, а й стосується багатьох аспектів життя громад, і не лише сільської місцевості.

Мисливськими днями у нашій області традиційно є субота і неділя. Крім того, полювання неможливо проводити у разі наявності людей на прилеглих лісових кварталах. Тому мисливці постійно перекручують законодавство та обмежують користування своїх угідь іншими людьми. Уявіть, що ви приїхали до лісу збирати гриби у ці вихідні і бачите табличку з назвою мисливського угіддя. Знаючи, що сьогодні мисливський день, невже ви зі своєю дитиною зайдете у лісові хащі?

У мисливського господарства один єгер на 10 тис. га, а відтак, загонним способом може полювати лише одна бригада в один день — 20 чоловік максимум. І це, повторюю, на 10 тис. га (для порівняння вся площа Національного природного парку «Гомільшанські ліси» складає 14 тис. га). А скільком людям доведеться відкласти свій відпочинок у лісі задля дозвілля цих двадцятьох?

Рибалки, ну, невже ви зі своєю дитиною закинете вудочки під час відкриття полювання на качку? Без шолома не обійтись.

І тут, до речі, не до жартів. Наша область в останні роки стає лідером за сумною статистикою з нещасних випадків під час полювання. Детальне вивчення кожного такого факту доводить системні порушення під час організації і проведення полювання, свідчить про практичну відсутність контролю у цій справі. «Фахівці» управління забувають, що контролювати застосування вогнепальної зброї треба не тільки сидячі у своїх кріслах. Як результат, ми маємо жахливі наслідки цього недбальства і маємо не тільки право, але й обов’язок якнайскоріше втрутитись у справу.

І останнє. В процесі обговорення звучала теза про те, що обласному бюджету доведеться передбачити кошти на утримання 250 єгерів, 70 спеціалізованих бригад з регулювання чисельності хижаків, проведення біотехнічних заходів. Мовляв, це забагато, майже 5 млн. грн. Ми завжди знаходили кошти на питання, життєво важливі для громади!

Бо хто може порахувати, які збитки ми понесемо, якщо втратимо остаточно те, що дано природою? Переконаний, що витрати на охорону дикої природи можуть бути й більшими. Поки що ми навіть не знаємо, якими. А знати потрібно. Бо проводити ті ж біотехнічні заходи необхідно грамотно, із залученням вчених, екологів. А на Харківщині з 80-х років минулого століття безнадійно запущена, наприклад, робота із створення мапи місць гніздування птахів, розмноження звірів. Цю роботу треба поновлювати, незважаючи на витрати. Крім того, треба не забувати, що мисливці мають охороняти лише мисливський фонд, що неможливо прирівнювати до всебічної та повної охорони тваринного світу.

Як результат, існує багато видів, які не є мисливськими, але постійно та безконтрольно знищуються. Наприклад, борсук, великі хижі птахи або болотні черепахи, які, до речі, є рідкісним видом, проте у більшості закінчують життя у ресторанах.

Це також необхідно враховувати, і цей напрям роботи обов’язково треба започатковувати. Вчені, а не мисливці, мають визначати завдання програми охорони природи, використання та поновлення чисельності тварин. І ця програма має враховувати передовий досвід країн світу.

Безумовно, охорона тваринного світу Харківщини — питання комплексне. Його в жодному разі не можна спрощувати, а тим більше ігнорувати. Починати роботу слід сьогодні, бо завтра буде запізно — охороняти і відновлювати буде нічого.

Прес-служба Харківської облради