Шановні делегати! Шановні судді! Шановні присутні!
Вітаю учасників 8-го з'їзду суддів!

Відразу згадується широковідоме визначення судової влади як "останнього бастіону демократії".

І дійсно, ми переживаємо надзвичайно складні і суперечливі часи, коли політики і громадяни все частіше використовують такі терміни і визначення, начебто в країні не мир, а стан війни.

В політиці у нас панує "боротьба за владу", на виборах – "штаби", а в судовій царині – цій "святая святих" політичної системи – "війна рішень" і "війна повноважень.

То чому ж так сталося, що заважає нам жити у мирі та злагоді на 17-му році незалежності? Розумію, що питання непросте.

Але без відповіді на це питання будь-які реформаторські задуми чи ініціативи будуть приречені на невдачу.

Тому коротко окреслю коло проблем, від вирішення яких залежить не лише майбутнє судової влади, але й в цілому демократичної влади в Україні.

Перше і головне – в Україні відсутній як такий Конституційний Порядок.

Як відомо, розподіл функцій влади є одним із головних показників розвитку демократії та ключовою умовою законності в суспільстві.

Що ми маємо сьогодні? У нас є Парламент, дискредитований численними інформаційними кампаніями, і з до цих пір не налагодженим механізмом коаліційної політичної відповідальності.

У нас відсутня як така єдина виконавча гілка влади, оскільки її формування та функціонування залежить принаймні від двох центрів впливу – від Президента та Кабінету Міністрів.

І, врешті-решт, і судова влада опинилась у дуже непростій ситуації.

Використання судової гілки як інструмента у політичній боротьбі перетворює саму судову гілку на додатковий каталізатор, що загострює та ускладнює політичне протистояння.

Останній сумний приклад – доля Конституційного Суду, якому просто не дали працювати, виконувати свою місію в умовах політичної кризи в квітні-червні 2007 року.

Суд був фактично позбавлений можливості реалізовувати свою конституційну функцію арбітра, і лише політичний компроміс дозволив розв'язати конфлікт, що загрожував перерости у громадянське протистояння.

Політична реформа, започаткована у 2004 році, так і не завершена до цього часу. Гілки влади – не в повній мірі забезпечені відповідною законодавчою базою.

Такий стан справ свідчить лише про одне: в Україні народ зробив демократичний вибір, але політики відмовляють народу у формуванні ефективної і сучасної демократичної влади. І рахунок вже йде на десятиліття.

Друге, на чому я хочу наголосити, – це критична ситуація зі ствердженням та розвитком правосвідомості.

Неповага до закону, його ігнорування та порушення стали своєрідною "нормою" в економіці, політиці і навіть повсякденному житті.

Сьогодні багато хто впевнений, що невідворотність покарання за свідоме ігнорування законів не для нього.

Щоб закони виконувати, їх потрібно не тільки знати. Є ще одна умова.

Суспільство буде жити за законом, коли законність стане ефективною, а беззаконня – покараним.

Поки що суспільство має лише сумний досвід, що я характеризую як "закон один для всіх, але беззаконня – для обраних".

І тому вважаю, що саме представники влади зобов'язані стати прикладом законослухняності, а порушники закону з боку влади – нести кару публічно, з широким розголосом.

І третє, як наслідок, – в українській політиці диктат переможця і право сильного домінують над принципами політичного компромісу та ідеологічного порозуміння.

А політичний диктат, як відомо, – це головний чинник правового нігілізму і казарменної демократії.

Підтвердити цю тезу хочу висловом відомого французького правника та просвітника 18-го століття Шарля Монтеск'є:

"Якщо влада законодавча та виконавча будуть поєднані в одній особі чи закладі, то свободи не буде, оскільки можна побоюватись, що цей монарх чи сенат створюватиме тиранічні закони для того, щоб тиранічно їх застосовувати. Не буде свободи і в тому разі, коли судова влада не відділена від законодавчої та виконавчої".

Прикро це визнавати, але чимало із вищенаведеного притаманне вітчизняній політичній системі.

І невипадково, що за таких обставин судова гілка влади виявляється найнезахищенішою з точки зору впливу політики та безправ'я.

Наш Уряд зробив все можливе, щоб максимально змінити такий стан справ.

У першу чергу, маю на увазі питання стовідсоткового бюджетного фінансування судової системи.

У 2007 році Урядом в бюджеті максимально враховано позиції та потреби судової влади у фінансуванні. Видатки на здійснення правосуддя збільшені майже на 22%.

Урядом зроблено все, щоб на 2008 рік максимально забезпечити у бюджеті видатки судової влади, що, сподіваємося, дозволить відчути турботу з боку держави.

Особливу увагу ми спрямували на виконання Державної програми забезпечення судів належним приміщеннями на 2006-2010 роки.

В цьому році нові будинки одержали два районних суди – у Миколаївській та Львівській областях.

Завершується спорудження трьох будівель для судів у Київській, Волинській та Рівненській областях і ведеться будівництво ще 10 будинків в інших регіонах.

Ми прийняли 9 рішень про передачу місцевими органами влади у державну власність будівель для розміщення судів.

Окремо вирішувалося питання реконструкції будівель Верховного Суду України та Апеляційного суду Києва.

Кошти для цього виділено за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Першочерговим пріоритетом було і залишається для нас забезпечення суддів житлом.

Забезпечується створення Реєстру судових рішень із широким доступом до нього через Інтернет. Продовжується створення судової комп'ютерної мережі.

З метою закріплення на законодавчому рівні гарантій ефективного судочинства, справедливого і відкритого судового розгляду справ незалежним і безстороннім судом Уряд розробив і подав до Верховної Ради України відповідний законопроект.

Також підготовлені законопроекти про судовий збір, про оскарження рішень у справах про адміністративні правопорушення, про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу, що подані на розгляд Верховної Ради.

Однак, незважаючи на ці та інші заходи Уряду разом із вами, і в 2007 році, на жаль, не вдалося перейти до реалізації судової реформи, оскільки політичні кризи та відсутність дієвого Парламенту загальмували реалізацію політичної реформи, розпочатої ще у 2004 році.

Але я переконаний, що саме судова реформа, як і реформа самоврядування – це два ключі до формування демократичної політичної системи та ствердження конституційного порядку в Україні.

Що ж заважає судам стати дієвою третьою гілкою влади?

Хочу акцентувати: судді в Україні залишатимуться залежними, доки самі не виявлять волі і не візьмуть участі у подоланні вад судової системи.

Вони відомі. Це, перш за все, заплутаність системи судочинства і судових процедур, незахищеність суддів від тиску, хронічна фінансова недостатність і високий рівень корумпованості.

Не можна ігнорувати схильність судової влади до бюрократизації своєї діяльності. До перетворення на замкнену елітну касту, відгороджену від суспільства стіною свого статусу.

До сьогодні при доборі суддів над усе цінується не репутація, а стаж служби.

Ускладнює ситуацію і прямий вплив керівництва держави та судової влади на кадрову політику в судах нижчого рівня.

Тим самим зводиться нанівець позитивний потенціал судового самоврядування, яке стає формальним.

Українське правосуддя залишається непрозорим і ізольованим від суспільства. Його рішення сприймаються з недовірою.

Я не прагну зробити суддів винуватцями в негараздах держави.

Але інколи саме пасивність суддівського складу робить можливим здійснення під виглядом судової реформи політично вмотивованих і непрофесійних кроків.

Такі кроки можуть лише поглиблювати існуючі проблеми.

Вважаю, що позиція представників судової влади при визначенні напрямів судової реформи має бути визначальною.

Але, напевно, це мають бути демократично обрані, а не адміністративно призначені особи.

Їх суспільний авторитет і бездоганна репутація мають стати гарантією того, що громадське прагнення до формування чесної і ефективної судової влади не стане жертвою корпоративного егоїзму чи політичної ангажованості.

Започатковуючи реформу системи судочинства, ми маємо поставити за мету досягнення в першу чергу цілої низки якісних змін.

По-перше. Судова гілка влади має стати функціонально та фактично незалежною від будь-яких інших суб'єктів влади.

Тільки реальна незалежність суду може стати передумовою для повернення довіри до судової процедури та підвищення авторитетності судової влади в суспільстві.

По-друге. Необхідно максимально обмежити вплив адміністративних, економічних та політичних факторів на процес прийняття суддею рішення.

Суддя повинен підкорятись лише владі закону, керуватися власною совістю та почуттям справедливості.

По-третє. В результаті судової реформи має бути гарантована доступність судочинства кожному громадянину незалежно від політичних, соціальних, етнічних або будь-яких інших чинників.

Саме вільний доступ до правосуддя поряд зі справедливістю судочинства визначає ступінь демократичності країни та розвитку її правової системи.

По-четверте. Система судочинства має стати ефективною.

Необхідно створити умови для того, щоб розгляд справи по суті, прийняття обґрунтованого рішення та його виконання відбувалися у найкоротший термін.

По-п'яте. Справедливість та ефективність судочинства безпосередньо залежить від кваліфікації суддів та рівня їх правової культури.

Тому однією з першочергових цілей судової реформи має бути професіоналізація суддівського корпусу.

Головним результатом судової реформи повинно стати становлення незалежного, неупередженого і справедливого правосуддя, яке є невід'ємною передумовою побудови правової держави, громадянського суспільства і демократії.

Ми не повинні обмежуватись косметичним ремонтом судової системи.

Нам потрібні комплексні зміни, які здатні забезпечити Україні статус правової держави, гарантувати права громадян та юридичних осіб.

Відтак, необхідно визнати, що здійснення так званої малої судової реформи не дозволяє досягти системних зрушень у функціонуванні судової системи України.

Сьогодні необхідно прискорити прийняття єдиної Концепції системної судової реформи, яка знаходиться на завершальній стадії опрацювання.

З огляду на реалізацію євроінтеграційної стратегії України необхідно забезпечити приведення законів "Про судоустрій України", "Про статус суддів" до європейських норм та стандартів.

Судова реформа повинна забезпечити оптимізацію процедури судочинства, чітку систему підсудності та оскарження рішень у судах вищої інстанції.

Найважливішим завданням, яке має бути вирішено в процесі здійснення судової реформи, є подолання корупції в судовій системі і посилення відповідальності суддів.

Необхідно досягти принципових змін у кадровому питанні. Потрібна ефективна, прозора і демократична кадрова політика в суддівському корпусі.

Йдеться про такий порядок підготовки та призначення суддів, керівників судів, що б забезпечив проведення саме такої політики.

Необхідно змінити принципи формування Конституційного Суду на основі їх деполітизації.

Необхідність цього підтверджена діяльністю Конституційного Суду за останні 11 років.

Вірю, що спільними зусиллями трьох гілок влади реформа судової системи стане важливим кроком до підвищення авторитету судової влади, ствердження України в якості правової та демократичної держави.

Дякую за увагу!