Незалежною громадською експертизою проекту Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» (реєстр. № 2263-1 від 12.05.2008 р.), внесеного на розгляд Верховної Ради України Кабінетом Міністрів України (далі - законопроект), було встановлено наявність суттєвих недоліків. Окремі з них носять системний характер та матимуть, звісно, в разі схвалення законопроекту, серйозні негативні наслідки для сфери державних закупівель.

Так, статті 8, 9, 11, 45, 48 і 49 законопроекту містять норми щодо функціонування Комісії з питань розгляду скарг та моніторингу закупівель. Прототипами цієї Комісії відповідно до різних редакцій Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти», що втратив чинність, були Спеціальна контрольна комісії з питань державних закупівель при Рахунковій палаті та Міжвідомча комісія з питань державних закупівель.

Тобто, при визначеному законопроектом відновленні повноважень Міністерства економіки як Уповноваженого органу у сфері державних закупівель в черговий раз передбачається утворення штучної структури, незважаючи на те, що діяльність аналогічних структур в минулому не мала позитивного впливу на сферу державних закупівель.

Більше того, законопроект не визначає організаційно-правовий статус зазначеної Комісії, а лише окреслює, що вона діє «при Уповноваженому органі» відповідно до визначеного рішенням самої Комісії регламенту, у складі представників різних органів. Причому, не лише виконавчої влади. А відтак норми законопроекту щодо утворення Комісії за умови наділення її низкою владних повноважень суперечать Конституції України. Зокрема її статті 6, яка передбачає чіткий поділ влади.

Так, наприклад, законопроект повністю усуває Уповноважений орган у сфері закупівель – Міністерство економіки - від розгляду скарг учасників процедур закупівель на дії або бездіяльність замовників і натомість наділяє правом розглядати ці скарги (і головне, приймати рішення за результатами їх розгляду) не будь-який інший орган державної влади, а саме Комісію з невизначеним організаційно-правовим статусом.

Комісія, до речі, має право:

- зупиняти процедуру закупівлі на строк, що не може перевищувати 15 робочих днів з дати отримання скарги, про що повідомляти протягом одного робочого дня Державне казначейство України (обслуговуючий банк);

- визнавати результати процедури закупівлі недійсними та зобов’язувати замовника розпочати нову процедуру закупівлі. Рішення Комісії про визнання результатів процедури закупівлі недійсними є обов’язковим як для замовника, так і для учасників;

Комісію наділено повноваженнями подавати Уповноваженому органу рекомендації щодо погодження застосування процедури торгів з обмеженою участю та процедури закупівлі в одного учасника.

Таким чином, фактично «узаконюється» процес прийняття рішень посадовими особами Міністерства економіки по неконкурентних (а відтак, корупційно ризикових) процедурах закупівель на підставі колегіальних (що не виключає їх суб'єктивності) рекомендацій Комісії з невизначеним організаційно-правовим статусом.

Хоча, на відміну від Тимчасового положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2008 р. № 274 «Про здійснення закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти», законопроект передбачає можливість Уповноваженого органу у сфері закупівель приймати рішення щодо погодження застосування процедури торгів з обмеженою участю та процедури закупівлі в одного учасника без урахування рекомендацій Комісії з питань розгляду скарг та моніторингу закупівель у разі порушення встановлених строків їх подання та наявності вмотивованих підстав для відхилення відповідних рекомендацій. Водночас постає логічне питання – якщо фахівці Міністерства економіки в будь-якому випадку аналізуватимуть звернення замовників, тоді який сенс витрачати робочий час державних службовців на аналіз рекомендацій Комісії, в тому числі і для вишукування мотивів їх відхилення?

Законопроект не містить жодних норм щодо відповідальності Комісії чи її членів (на відміну від чиновників Мінекономіки) за прийняття неправомірних рішень, а відтак в державі в черговий раз передбачається створення непрозорої для суспільства структури з «розв’язаними руками» для можливого прийняття неправомірних рішень у сфері державних закупівель.

Абсолютно не вмотивованою є норма, що не безпосередньо Уповноважений орган, а Комісія має розробляти та подавати на затвердження до Міністерства економіки методики: визначення суми збитків у разі недотримання вимог законодавства під час здійснення закупівель; проведення розрахунку калькуляції ціни предмета закупівлі з урахуванням технічних та якісних характеристик товарів, робіт і послуг.

Крім того, норма статті 9, що «матеріально-технічне забезпечення роботи Комісії здійснюється Уповноваженим органом», суперечить Бюджетному кодексу України, який чітко формулює порядок діяльності розпорядників бюджетних коштів (яким є Міністерство економіки) і передбачає здійснення ними видатків винятково на виконання власних функцій.

Пункт 5 частини другої статті 42 законопроекту однією з підстав застосування замовниками процедури закупівлі в одного учасника визначає «виникнення нагальної потреби у здійсненні закупівлі у зв’язку з особливими економічними чи соціальними, правовими, іншими обставинами, яких замовник не міг передбачити». Ця неконкурентна норма за відсутності в законопроекті чіткого формулювання поняття «виникнення нагальної потреби у зв’язку з особливими обставинами» відкриває реальні можливості для зловживань як на стадії ініціювання такої процедури закупівлі самим замовником, так і на стадії надання погодження Міністерством економіки за рекомендацією Комісії з питань розгляду скарг та моніторингу закупівель.

Слід також зазначити, що саме законодавчо запроваджена в останні роки дозвільна діяльність колегіальних органів у сфері держзакупівель суттєво вплинула на величезний ріст частки використання державних коштів за неконкурентними процедурами закупівлі в одного учасника та з обмеженою участю, яка, за даними Антимонопольного комітету України, досягла у 2007 році 54,2%, хоча в 2006 році складала лише 19 %.

Законопроект містить й низку інших недоліків, зокрема:

- частина друга статті 6 законопроекту з незрозумілих підстав визначає нерівні права міжнародних організацій щодо закупівлі товарів, робіт і послуг за кошти кредитів, позик, що надані відповідно до укладених в установленому порядку міжнародних договорів України. Конкретизованому в цій частині вузькому колу міжнародних організацій дозволено керуватися власними правилами і процедурами закупівель, решті – порядком, визначеним Кабінетом Міністрів України;

конституційний орган державного фінансового контролю - Рахункова палата - виключена з числа органів, які здійснюють державний контроль у сфері закупівель (стаття 7), що суперечить міжнародним стандартам діяльності вищих контролюючих органів держави.

За матеріалами засідань Опозиційного уряду