Законом України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 20 березня 2008 року № 150-VI Кабінету Міністрів України доручено затвердити Тимчасове положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти на основі тексту Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» в редакції, що діяла станом на 17 листопада 2004 року (далі - закон від 17.11.2004 р.).

На виконання цього закону Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 28 березня 2008 р. № 274 «Про здійснення закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти» (далі – постанова уряду), якою затверджено Тимчасове положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти (далі – Тимчасове положення).

Як свідчить зміст текстів постанови уряду та затвердженого нею Тимчасового положення, їх автори на власний розсуд вельми суттєво розширили норму «на основі тексту закону» від 17.11.2004 р.

По-перше. Пункт 3 постанови уряду поширив дію Тимчасового положення на державні, у тому числі й казенні підприємства, установи та господарські товариства, у статутному капіталі яких державна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50%, їх дочірні підприємства, а також на підприємства і господарські товариства, у статутному капіталі яких 50 та більше відсотків належать державним, у тому числі казенним підприємствам і господарським товариствам, у статутному капіталі яких державна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50% (далі - підприємства), здійснюють закупівлю в установленому Тимчасовим положенням порядку. Крім того, зроблено зноску, що «особливості здійснення підприємствами закупівлі можуть визначатися Кабінетом Міністрів України».

Водночас, дія закону від 17.11.2004 р. не розповсюджувалася на підприємства і господарські товариства, а повноцінними розпорядниками державних коштів у тлумаченні Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» суб'єкти господарювання державного сектора економіки стали лише в редакції закону, що набрав чинності з 17.03.2006 р., а підприємства і господарські товариства, у статутному капіталі яких 50 та більше відсотків належать державним, у тому числі казенним підприємствам і господарським товариствам, у статутному капіталі яких державна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків, і того пізніше – з 11.03.2007 р.

Щодо останньої категорії, то уряд своїм рішенням фактично втрутився у діяльність суб'єктів господарювання недержавного сектора економіки.

По–друге. Також розширює норми закону від 17.11.2004 р. (який не містив жодних положень про будь-які колегіальні чи консультативно-дорадчі органи) пункт 5 постанови уряду, яким Міністерству економіки доручено утворити Консультативно-методологічну раду з питань державних закупівель та затвердити положення про неї.

Відомо, що прототипи Консультативно-методологічної ради з питань державних закупівель (далі – Консультативна рада) з'явилися в правовому полі з питань держзакупівель значно пізніше 17.11.2004 р.: Спеціальна контрольна комісія з питань державних закупівель при Рахунковій палаті - з 17.03.2006 р., а Міжвідомча комісія з питань державних закупівель – з 11.03.2007 р.

Пункт 11 Тимчасового положення наділяє Консультативну раду повноваженнями опрацьовувати матеріали щодо розгляду скарг, поданих учасниками до моменту укладення договору про закупівлю та матеріали щодо погодження застосування процедури торгів з обмеженою участю та процедури закупівлі в одного учасника, що надходять на розгляд уповноваженого органу (Мінекономіки), проводити аналіз цін на товари, роботи і послуги у сфері закупівель та надавати уповноваженому органу рекомендації щодо прийняття відповідних рішень у порядку, встановленому уповноваженим органом.

А пункт 9 Тимчасового положення зазначає, що уповноважений орган (Мінекономіки) розглядає скарги учасників та погоджує застосування певних процедур торгів на підставі відповідних рекомендацій Консультативно-методологічної ради з питань державних закупівель.

Тобто, фактично «узаконюється» процес прийняття всіх відповідних рішень Мінекономіки (підкреслюємо - спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державних закупівель) винятково на підставі колегіальних (що не виключає їх суб'єктивності) пропозицій консультативно-дорадчого органу. А значить, «крайнього» у випадку порушення цими рішеннями прав замовників, учасників чи інтересів держави годі шукати.

Слід також враховувати, що саме законодавчо запроваджена в останні роки дозвільна діяльність колегіальних органів у сфері держзакупівель суттєво вплинула на величезний ріст частки використання державних коштів за неконкурентними процедурами закупівлі в одного учасника та з обмеженою участю, яка, за даними Антимонопольного комітету України, досягла у 2007 році 54,2%, хоча в 2006 році складала лише 19%.

Крім того, Тимчасове положення наділяє Консультативно-методологічну раду з питань державних закупівель повноваженнями розробляти методику визначення суми збитків у разі недотримання замовником вимог законодавства під час здійснення закупівель, методику проведення розрахунку калькуляції цінової пропозиції. Правовий статус цих документів, і як вони будуть застосовуватися на практиці невідомі. Відомо лише, що повноваження затверджувати методики визначення суми збитків у разі недотримання замовниками вимог чинного законодавства колись мала Міжвідомча комісія з питань державних закупівель (в редакції Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти», що набрав чинності з 11.03.2007 р.).

По-третє, пункт 32 Тимчасового положення передбачає можливість взагалі неконституційних дій, зазначаючи, що «за винятком випадків, коли цього вимагає рішення уповноваженого органу… тендерний комітет не повинен розкривати інформацію, подання якої суперечить законодавству, не відповідає державним інтересам…».

Таким чином, окремі положення постанови від 28 березня 2008 р. № 274 «Про здійснення закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти» та затвердженого нею Тимчасового положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, свідчать про порушення Кабінетом Міністрів України:

- статей 6, 8 і 19 Конституції України;

- абзацу другого пункту 2 розділу ІІ Закону України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти»;

- пункту 1 статті 4 та частини 5 підпункту 1 пункту 1 статті 21 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»;

- статті 6 та пункту 1 статті 44 Господарського кодексу України;

- статті 5 Закону України «Про управління об'єктами державної власності».

За матеріалами засідань Опозиційного уряду