Кадри високої кваліфікації — запорука успішного розвитку справ. Це істина, і сперечатись тут безглуздо. Але для вирощення такої проби керівних кадрів слід багато працювати і в плані навчання, і в плані практичного загартування. Та і природні дані — далеко не останнє. То чому ж нинішня влада так нехтує вже підготовленими і перевіреними управлінцями? Просто вона боїться їх. І це факт — принаймні, у нашому Дворічанському районі.

Є приклади

Працював керівником районного управління аграрним комплексом Олександр Іванович Чоломбітько — молода, перспективна людина, яка має дві вищі освіти (сільськогосподарську та управлінську) і на високому рівні володіє цілим комплексом сільськогосподарських знань. Лише за три роки він здобув заслужений авторитет серед аграріїв району. Єдиний його «мінус» — це те, що сповідував Чоломбітько ідеї іншої, не помаранчевої політичної сили. І його звільнили, вигадавши неіснуючу причину для звільнення, з грубим порушенням існуючих норм трудового законодавства. Та хто з нових управителів тепер читає ці закони? Для них основним законом є програма і статут тієї партії, до якої вони належать, а професіоналізм людини їм до лампочки. І ось ходить молода людина з відповідним позитивним потенціалом в районі без роботи. І ходить уже не один рік. Навіть всі суди — а їх пройшло аж три: районний, обласний і апеляційний — визнали правоту Чоломбітька С. І., а поновлення на роботі він не може дочекатися.

Інший приклад. Свого часу був оголошений конкурс на посаду керівника районного відділу освіти. Його з великою перевагою виграла Наталія Михайлівна Саранді, директор районного ліцею, людина авторитетна, причому не лише в районі чи області, а й в Україні, бо регулярно друкувалась в освітянській пресі, неодноразово була членом журі на Всеукраїнському конкурсі «Учитель року», членом журі з перевірки учнівських робіт на медалі. Яка ще потрібна кандидатура на це місце? Не підійшла. Знов-таки через партійну належність. Вона - член Партії регіонів, а не «НУ—НС»!

Приклад безграмотності

А ця справа — взагалі приклад безграмотності місцевих юристів і керівника РДА, а також класичного «затягування» справи. Після «помаранчевого бунту» Валентина Леонідівна Остапенко була призначена на посаду заступника голови райдержадміністрації з гуманітарних питань. Вона виконувала свої обов’язки так, як того вимагає штатний розпис, як вимагають умови життя району, але... була звільнена. Бо її партійна належність знову не збіглась з «НУ—НС». Вона - член БЮТ та ще й мала принципову позицію при розгляді на сесії районної ради питання відповідності голови райдержадміністрації (про це нижче). Звільнена жінка була знову з грубими порушеннями трудового законодавства, про що чітко було вказано в рішенні теж аж трьох судів. Врешті-решт, її поновили на роботі... аж на два місяці! Крім того, була виплачена компенсація за вимушений прогул — звичайно ж, з державного гаманця, не з гаманця голови РДА І. О. Хаперського. А шкода, бо ось тут би і почати виховання керівника через його «гаманець», а не через держбюджет.

Дійти до того, щоб «перекроїти» штатний розпис апарату, скоротивши при цьому посаду заступника голови РДА (і знову з порушеннями!), аби не виконати рішення судів і не поновлювати на посаді цього заступника, — це хіба не управлінський цинізм і волюнтаризм? Причому, створивши передумову повторного позову до суду, після чого знову можливі будуть виплати потерпілому — і знову ж з держбюджету, а не з кишені І. О. Хаперського, при тому залишивши основний соціальний підрозділ району без контролю і управління, і …все «сходить з рук».

Є ще чимало прикладів невмілого управління голови РДА І. О. Хаперського, та й цих досить. В усіх цих випадках основною причиною були не низький управлінський рівень, не відсутність відповідальності чи ще щось, а партійна належність.

А управляти не виходить...

Голова Дворічанської РДА Ігор Хаперський — молодий керівник. На посаду його призначили після помаранчевої революції, коли йому ще не було й 27 років. Робоча біографія теж небагата: навчання у вузі та п’ять років керівництва фермерським господарством. Звідси — брак досвіду практичної роботи, знань трудового законодавства та інших якостей, необхідних для управлінця такого рівня. Можливість управляти районом йому дав вчасний вступ у партію «НУ—НС». Але чи виходить управляти? Ні і ще раз ні.

В районі відсутня будь-яка робота з активізації діяльності в сфері економіки, з росту робочих місць. При так званому управлінні пана Хаперського зникли зі списку підприємств колись потужні промислові точки: районне транспортне підприємство, райсільгоспхімія, бурякоприймальний пункт, розфасовочний цех. Активно розпадаються сільгосппідприємства Кутьківки, Рідкодубу, Токарівни, Тавільжанки та ін. А замороження робіт із влаштування центральної каналізації в селищі Дворічна? А п’ятирічна епопея з проведенням капітального ремонту хірургічного відділення лікарні, ще довший строк реконструкції гуртожитку під квартири? Але ж, я так розумію, що турбота про соціально-економічний розвиток району — це і робота, і безпосередні функції виконавчої влади!

Економічні показники району взагалі стрімко впали. З колись передового району ми вже передостанні та останні в рейтингу по області. Це хіба не характеризує роботу виконавчої влади, і чи причиною цього не є байдужість і невміння працювати голови Дворічанської райдержадміністрації? А те, що два роки поспіль не виконується бюджет за півроку, — хіба не результат бездіяльності голови РДА? А те, що менше ніж за три роки управління Хаперським практично знищено поголів’я великої рогатої худоби, молочне стадо залишилось лише в чотирьох господарствах, а виробництво м’яса впало до рівня внутрішньогосподарського значення (тобто український народ не має змоги купити наше українське, дворічанське м’ясо), це, скажете, не результат управлінської діяльності виконавчої влади?

Чим же займається влада?

Так чим же займається тоді у нас в районі ця влада? Чого ще чекати мешканцям району від такого управлінця? Та до яких пір нахабна бездіяльність райдержадміністрації буде величезним і матеріальним, і моральним тягарем на держбюджеті і на мешканцях Дворічанського району? Чому Президент не хоче приймати справедливого рішення, хоча сесія районної ради ще 12 вересня 2006 року 82% голосів висловила недовіру такому керівнику?

Тоді, в 2006 році, це було нам не зрозуміло, а тепер всьому світу відомо, що Президент, зобов’язавшись гарантувати дотримання Конституції, цього основного документа держави, сам перший постійно її порушує. Причина дуже проста. І Президент, і голова облдержадміністрації, і голова райдержадміністрації є членами однієї політичної сили, а саме партії «НУ—НС». Так що головоломки тут немає, як, власне, і діла. Знову ж виходить, що про народні біди, про економіку нашої держави (а вона починається саме з маленьких сіл, районів тощо) ніхто і не дбає, і не хоче дбати, і чи буде дбати надалі — невідомо.

Хай Україна чесно скаже на виборах, чи потрібний нам такий Президент, який свої особисті інтереси ставить вище державних. А ми, дворічани, вже вирішили, що нам такий голова райдержадміністрації, як І. О. Хаперський, не потрібен. Його авторитет і до цього був нульовим, а тепер ще опустився далеко вниз.

Треба боротися за призначення управлінцями висококваліфікованих, професійно підготовлених, морально стійких і творчих особистостей. А партійна належність посадовця повинна розглядатись в останню чергу — якщо взагалі повинна розглядатись. Нам потрібні віддані своїй справі, своєму народу, своїй державі управлінці, які служитимуть в першу чергу народу, справі народній, а не партії. А значить — нам потрібна кадрова революція, але здійснена на науковому підґрунті.

Нам потрібні професіонали

Дбати про народ, про покращення його життєвого рівня — це пріоритети Програми Партії регіонів. Бо лише дбаючи про державу і її народ, можна домогтись успіхів в усіх галузях економіки, і тоді прийде повага інших держав. Тоді нам не підкидатимуть «ніжки Буша», тоді нам не потрібне буде польське м’ясо, від якого тхне не м’ясом, а хворобами, тоді не потрібно буде заповнювати наш ринок неякісною продукцією, аби викачати гроші з людей та забити їм баки різного роду подачками. Нам потрібна своя, вітчизняна економіка, свої вітчизняні товари, свої українські вожді-професіонали, які і вирощені на наших продуктах, і одержують зарплату нашими купюрами, і живуть нашими українськими бідами, борються з ними і радіють разом з нами, нашими людьми. Одним словом, нам потрібні високопрофесійні управлінці, віддані, перспективні і творчі. А ще такі, які поважають людей праці, людей творення добробуту як державного, так і на цій основі свого власного.

Володимир Пилипенко,
«Время регионов Харьковщины»