«Уважаемый Виктор Федорович! – пишет ветеран. – Я, Мальцев Андрей Максимович, родился в 1913 году. Воевал, стал инвалидом. За свою жизнь написал много любительских стихов, рассказов, песен. Дети во многих школах знали их даже наизусть, учителям поэзия моя нравилась, и ни один из них не говорил, что стихи плохие. Напечатать их, правда, не смог. Редактора говорили, что это устное творчество, много ошибок. А главное – нужны деньги.

Свою тетрадку со стихами я послал Вам, уважаемый Виктор Федорович, но заведующий Донецкой культурой, как мне сказали, Стасевич, перехватил. Какое он имел на это право? Я знаю, что Вы очень заняты. Но я прошу лишь об одном, чтобы мою поэзию напечатали, и кто-то ее прочитал.

С уважением к Вам инвалид Великой Отечественной войны А.М. Мальцев, с. Никольское, Волновахского р-на, Донецкой обл.

Мы с большим удовольствием выполняем желание 92-летнего инвалида- ветерана войны и размещаем его стихи (без правок)

Україна
На світі є одним одна Україна,
Вона життя людям дає.
На ній ростуть червоні й білі квіти
На цій незалежній рідній землі.

На світі є одним одна Україна,
В неї широкі родючі поля
Нехай цвітуть червоні й білі квіти,
То любов, кохання і життя.

Життя моє – це рідна Україна,
Моя земля, а на ній квіти
Нема ніде другої України
Вона однією одна на світі є.

Ростіть, ростіть пахучі квіти
На українській землі.
Збережуть вони любов на світі,
Майбутнім дітям – назавжди.

Життя моє – це Україна.
Моя земля, а на ній квіти.
Нема ніде другої України,
Вона однім одна на світі є.

Нехай квіти ростуть і цвітуть,
Нехай хлопці ростуть і дівчата.
Квіти хлопці зірвуть – на побачення прийдуть,
І подарять їх хлопці дівчатам.