У глибині сторіч починається історія Житомира. Територія, на якій він розташований, була заселена ще в II тисячоріччі до н. е. Це підтверджують виявлені археологами поблизу міста поселення і кургани епохи бронзи, раннього залізного віку. Розкопано також могильники VII сторіччя і залишки староруського городища Х—XIII сторіч.

Роком заснування Житомира вважається 884-й. Як свідчать легенди, свою назву місто одержало від імені дружинника київських князів Аскольда і Діра - Житомира, який ніби-то відмовився служити ворогам князів, сховався в лісах і оселився на скелі при злитті рік Кам'янки й Тетерева. В інших легендах розказується, що тутешні жителі відвіку торгували хлібом, жили мирно.

Дослідники й історики, і серед них відомий чеський учений-славіст Павло Йосиф Шафарик, доводили, що древнє городище - майбутній Житомир - виникло як центр племені житичів, яке входило до племінного союзу древлян. Назва міста - мир житичів, як і самого племені, основним заняттям якого було хліборобство, виникла, як вважають, від важливої в цьому краї культури - жита, що культивується тут із незапам'ятних часів. Є свідчення про те, що в давнину навіть у центрі міста сіяли жито, ячмінь. Про місто говорили: «мир і жито», «мир житичів». Можливо також, що Житомир - це скорочена форма від слова «животомир», тобто символ мирного спокійного життя.

У дійсності ж історична доля Житомира ніяк не була мирною. Хліборобам і ремісникам не раз випадало лишати свої будинки, братися за зброю, щоб відстояти свободу і незалежність. На древлянській землі в 945 році спалахнуло перше в Київській Русі антифеодальне повстання, яскраво описане в Іпатіївському літописі. Древляни виступили проти непомірних поборів київського князя Ігоря і відмовилися сплачувати йому данину. Під час одного з набігів князь був убитий, а дружина його розгромлена. Дружина Ігоря княгиня Ольга жорстоко помстилася древлянам - спалила їхню столицю Іскоростень і стратила близько п'ятьох тисяч мирних жителів. Незабаром після цього древлянські землі остаточно ввійшли до складу володінь київських князів.

У 1240 році Житомир піддався нападу незліченних орд хана Батия. Місто було цілком розорено й зруйновано, мирні жителі були вбиті або потрапили в рабство.

У 1320 році житомирську фортецю захопили литовські князі. У ці ж роки почастішали набіги кочівників. Місцеве населення будувало оборонні спорудження з підземними ходами, на залишки яких ще і понині наштовхуються будівельники. Городяни мужньо захищалися від ворогів. Жорстокі і спустошливі набіги, як правило, супроводжувалися пожежами і руйнаціями.

У 1399 році золотоординський хан Едигей розгромив військо литовського князя Витовта, захопив і розграбував Житомир. За словами літописця, «...без меры много зла сотвориша» набіг кримських татар у 1469 році. Вщент зруйнували місто орди хана Менгли-Гирея в 1482 році. Ще не раз за свою історію Житомир лежав у руїнах і знову вставав з попелу.

У 1444 році Житомир одержав магдебурзьке право. Місто поступово росло, будувалося, розвивалися ремесла, торгівля. Його центром і найзначнішим спорудженням був замок. У 40-х рр. XVI сторіччя він був перемурований і укріплений за проектом місцевого зодчого Семена Бабинського. Його товсті стіни були оточені оборонним ровом, заповненим водою. Після Люблінської унії 1569 року Житомир потрапляє під владу польських магнатів.

Жорстока експлуатація з боку шляхти, соціальна нерівність змушували населення зі зброєю в руках виступати проти гнобителів.

Коли в 1594-1596 роках спалахнуло народне повстання під керівництвом Северина Наливайка і Григорія Побєди, житомиряни хоробро боролися в селянсько-козацьких загонах. Визвольна війна українського народу проти польсько-шляхецького панування, яку очолив видатний полководець і державний діяч Богдан Хмельницький, викликала новий підйом народного руху. У 1648 році військо Богдана Хмельницького штурмом узяло житомирський замок, а в 1651 році на північній околиці Житомира козацькі загони Івана Богуна розбили 17-тисячну армію польського князя Четвертинського. Тоді ж у місті побував Богдан Хмельницький. Шляхта обрала Житомир місцем судової розправи з повстанцями. У селі Кодня біля Житомира було страчено близько трьох тисяч учасників повстання. На одному з курганів, де поховані загиблі, встановлений пам'ятний знак. Після цих трагічних подій з'явилося "побажання" найлютішим ворогам: "А щоб тебе свята Кодня не промайнула..."

Яким був Житомир у XVIII сторіччі? Уявлення про це дає карта 1771 року. Там, де нині знаходяться вулиці Ольжича, Московська, Пушкінська, Короленка, був центр міста, забудований переважно невеличкими одноповерховими цегляними і дерев'яними будинками. Тут, у центрі, знаходилися чотири монастирі, дві духовні семінарії, кафедральний костьол.

У 1804 році за указом царського уряду Житомир був офіційно затверджений адміністративним центром Волинської губернії.

Невеличке українське місто в різний час було місцем перебування видатних діячів вітчизняної історії.

В 1802-1809 роках до Житомира неодноразово приїжджав великий російський полководець М. І. Кутузов. З вересня 1811 року тут жив відомий російський воєначальник, герой Вітчизняної війни 1812 року П. І. Багратіон, який командував Подільською, а потім - 2-ю Західною армією. Кур'єром для особливих доручень при штабі армії був Денис Давидов - майбутній організатор партизанського руху з військами Наполеона і відомий поет.

У 1846 році за дорученням Тимчасової комісії з розгляду древніх актів місто відвідав Тарас Григорович Шевченко. Його цікавили народні сказання, пісні, пам'ятки старовини, історія краю. У Кодні він поклонився праху борців за свободу народу, замалював гайдамацькі могили, побував у Новоград-Волинському. Відвідування Волині лишило яскравий слід у творчості великого поета. Спогади про Житомир і Новоград-Волинський зустрічаються в повісті «Прогулянка з задоволенням і не без моралі», поемі «Варнак» і повісті під тією ж назвою. У Житомирі Шевченко зупинявся в колишньому будинку поштової контори (тепер вул. Черняховського, 1), в будинку волинського губернатора (тепер на цьому місці побудовано кінотеатр “Україна”) та в будівлях архієрейського подвір’я. 1989 року до 175-річчя Шевченка на одному з будинків архієрейського подвір’я відкрито меморіальну дошку. 1927 року вул. Соляна і Монастирська були об’єднані в одну, яку названо іменем Шевченка. На розі вул. Шевченка та Великої Бердичівської 1979 року встановлено погруддя поета. Автори пам’ятника — скульптор Б. Карловський, архітектор П. Бірюк.

На початку XIX сторіччя почали діяти просвітні і культурні заклади: чоловіча гімназія, чотирикласне повітове училище, пізніше - пансіон шляхетних дівиць, бібліотека, театр, на підмостках якого виступали видатні актори М. С. Щепкін, В. Н. Давидов, Г. Н. Федотова, композитор А. Г. Рубінштейн.

Скасування кріпосного права, розвиток капіталістичних відносин сприяли перетворенню Житомира на промислово-торговий центр. У 1896 році була споруджена вузькоколійна залізниця Житомир — Бердичів, а під час Першої світової війни широка колія зв'язала Житомир із Бердичевом і Коростенем.

Житомир, як і більшість українських міст, переніс усім відомі події трагічного 1917 року. За цей час у місті змінювалася влада тринадцять разів. Після громадянської війни почалися масові будівництва і реконструкції міста. Були створені 1-й Волинський чавуноливарний завод і механічний завод «Сельмаш», що згодом організувалися в машинобудівний, а пізніше - в мотороремонтний завод. Почали випуск продукції нові підприємства – фабрики музичних інструментів, панчішна, лакофарбова, шліфувально-граніровочна, реконструйований меблевий комбінат, цегельні заводи, кондитерська і макаронна фабрики. Було відновлено рух залізницею, що з'єднала Житомир із Коростенем і Бердичевом, а також було відкрито в 1935 році залізничну лінію Житомир - Фастів, що зв'язує Житомир із Києвом.

Напередодні Великої Вітчизняної війни в Житомирі нараховувалося 62 підприємства, у місті діяли 29 медичних установ. Працювали театр, філармонія, палац піонерів, 3 кінотеатри, 4 клуби, музей. Активними провідниками культурної революції на житомирській землі були поет А. Безіменський, драматург І. Кочерга, композитори В. Косенко, Б. Лятошинский, М. Скорульский, режисер В. Магар, фольклорист і хормейстер М. Гайдай та інші. Житомир ставав значним промисловим і культурним центром. Але мирну працю його жителів перервала війна. 22 червня 1941 року в перші години війни місто було піддано бомбардуванню гітлерівської авіації. У наступні два-три дні більше трьох тисяч жителів пішли на фронт на захист Батьківщини. 9 липня фашисти ввірвалися в Житомир. Війська 5-ї армії під командуванням генерал-майора М. І. Потапова неодноразово переходили в контрнаступ, створюючи загрозу основним силам німецької групи армій «Південь». У боях ворог загубив близько 30 тисяч солдат і офіцерів, сотні танків.

Героїчні дії воїнів 5-ї армії на тривалий час затримали просування гітлерівських військ до Києва. Після захоплення міста почалися чорні дні окупації. Особливі частини СС і гестапівські служби кидали військовополонених у стаціонарний табір смерті, замаскований під лазарет, де щодня гинуло близько 400 чоловік. Масове знищення хворих і поранених, мирного населення фашисти здійснювали на восьмому кілометрі Новоград-Волинського шосе. У братських могилах тут поховано 45 тисяч мирних жителів, 65 тисяч військовополонених.

Активні бойові дії на початку 1942 року вели близько двадцятьох підпільних груп. Пізніше підпільні організації діяли разом із загонами партизанських з'єднань С. Ф. Маликова й А. Н. Сабурова. 12 листопада 1943 року частини 23-го стрілецького корпусу і з'єднання 1-го гвардійського кавалерійського корпусу під командуванням генералів Н. Е. Чувакова і В. К.Баранова звільнили Житомир. Але ворог не хотів лишатися без важливого вузла комунікацій і, підтягнувши свіжі сили, перейшов у наступ. Після жорстоких боїв наші війська тимчасово залишили місто. Вирішальна битва на Житомирському напрямку почалася в грудні 1943 року, коли після 50-хвилинного артилерійського обстрілу і бомбардування з повітря війська 1-го Українського фронту прорвалися крізь ворожу оборону, розширили прорив до 300 км по лінії фронту і 200 км у глибину, звільнивши Радомишль, Брусилів, Коростишів.

Під Житомиром окупанти зосередили значні сили. Командування вирішило розгромити гітлерівський гарнізон у місті одночасно ударом з фронту і флангів. 30 грудня 3-я гвардійська танкова армія, перерізавши шосейну дорогу Житомир - Бердичів, ізолювала житомирське угруповання ворога від бердичівського. Війська 60-ї армії під командуванням генерал-лейтенанта І. Д. Черняхівського обійшли Житомир із північного заходу, перерізали залізницю і шосе Житомир — Новоград-Волинский. 4-й гвардійський танковий корпус генерала П. П. Полубоярова визволив село Висока Піч і перекрив фашистам останній шлях до відступу.

За період тимчасової окупації Житомира фашисти знищили майже всі промислові підприємства, зруйнували культурно-побутові, навчальні установи, лікарні, сотні житлових будинків, пам'ятники.

Житомиряни достойно увічнили пам'ять про воїнів, підпільників і партизанів, які загинули смертю хоробрих у боротьбі з німецько-фашистськими окупантами.

У повоєнний період Житомир заліковував численні рани. Адже було знищено близько 40 відсотків житлового фонду, майже всі підприємства, постраждали інженерні комунікації, залізнична станція, трамвайний парк, електростанція тощо. Лише наприкінці 50-х років чисельність населення міста досягла довоєнного рівня. З цього часу почався швидкий розвиток Житомира.

Зa період 1957-1990 років у місті побудовані десятки промислових, транспортних, будівельних, інженерних об'єктів. Серед них - льонокомбінат, заводи хімічного волокна, верстатів-автоматів, "Промавтоматика", "Електровимірювач", металоконструкцій, м'ясокомбінат, завод лабораторного скла тощо. Чисельність зайнятих у промисловому виробництві тільки за 1968-1976 р. зросла вдвічі. У місті з'явилися нові вищі, середні спеціальні заклади, науково-дослідницькі, проектно-конструкторські організації, розвивалися установи культури, спорту, туризму.

За матеріалами Інтернет-порталів