Вихователь, педагог, професор, академік, режисер, художній керівник, театральний діяч, автор низки наукових праць, митець світового масштабу, володар державних нагород і… політик. Такі багатовекторні напрямки може поєднувати в собі лише духовно багата, амбівалентна особистість, наділена художньою інтуїцією, невичерпним творчим потенціалом та професійною стійкістю.

Понад чверть віку Михайло Юрійович Рєзнікович очолює вітчизняний провідний російський театр ім. Лесі Українки. Його внесок у розвиток духовної культури нації є загальнодержавним надбанням, бо художня політика митця будується на засадах єдності яскравих театральних індивідуальностей на арені всього сценічного ансамблю. Багатий життєвий і творчий досвід маестро дозволяє залишатися самобутнім і ексклюзивним та здобувати вітчизняний авторитет на міжнародній мистецькій арені. Михайло Рєзнікович знаний як у Москві, так і у Тель-Авіві, як у Ризі, так і Гаазі, як у Пекіні, так і Софії.

Успішна діалектика творчості художнього керівника вимагає постійного мистецького пошуку і високих менеджерських якостей. Пригадуєте, „помаранчева влада” порушила сфальсифіковану кримінальну справу, але театральний колектив не дав знищити театр і всіляко боровся проти протиправних дій „новоспеченої влади”.

Керманич театру ім. Лесі Українки успішно поєднує мистецтво з громадською діяльністю. Як депутату фракції Партії регіонів у Київраді, Михайлові Юрійовичу доводиться вирішувати чимало питань своїх виборців. Варто зазначити, що спектр порушених питань дуже широкий. Багато листів подяки Михайло Юрійович отримав після припинення забудови скверу біля театру на розі вул. вул. Б.Хмельницького і Пушкінської. Адже це не лише паркова зона: будівництво хотіли розпочати з порушенням чинного законодавства. Лише через його депутатські звернення і вимоги столичної організації Партії регіонів забудову припинили.

Безперечно, попереду ще багато роботи, але завзяття маестро допоможуть і в подальшому вирішувати проблеми з легкістю.

Рєзникович Михайло Юрійович - український і російський режисер; народився 26 квітня 1938 року (м. Харків); закінчив Ленінградський (нині – Санкт-Петербурзький) інститут театру, музики і кіно (1963). У 1963-1966, 1970-1982 роках режисер, у 1982-1984 роках – головний режисер Київського державного академічного російського драматичного театру ім. Лесі Українки; 1966-1970 роки – режисер-постановник. Московського драматичного театру ім. К.С.Станіславського; 1984-1988 роки – головний режисер Новосибірського театру "Красный факел". Здійснював постановки у театрах Ленінграда, Москви (Росія), Варни (Болгарія), Пекіна (Китай), Хайфи (Ізраїль).

З 1994 року є генеральним директором-художнім керівником Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки. Народний артист України, заслужений діяч мистецтв Російської Федерації; лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (1983 рік), премії "Київська пектораль" (за 1994 рік); дійсний член (академік) Академії мистецтв України; професор, зав. кафедрою режисури та майстерності актора Національного університету театру, кіно і телебачення ім. І.К.Карпенка-Карого; член Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка (1996-2004 роки); член Національної Спілки театральних діячів України. Нагороджений орденом "За заслуги" 3-го ступеня, орденом Командора Уряду Італії.

Серед поставлених вистав: „Поворот ключа” М.Кундери, "Насмішкувате моє щастя" Л.Малюгіна, "Сповідь молодої людини" (за романом "Підліток" Ф.Достоєвського, Москва), "Діти Ванюшіна" С.Найденьова, "Як важливо бути серйозним" О.Уайльда, "Отелло" В.Шекспіра, „Кафедра” В.Врублевської (Київ, Санкт-Петербург), "Межа спокою" за П.Загребельним, "Тема з варіаціями" С.Альошина, "Гравець" за романом Ф.Достоєвського, "Розгром" за романом О.Фадєєва, "Двоє в степу" за повістю Е.Казакевича, "Безприданниця" О.Островського, "Добряки" Л.Зоріна, "Трибунал" А.Макайонка, "Інтерв’ю в Буенос-Айресі" Г.Боровика, "І відлетимо з вітрами" та "П’ять днів у липні" ("Тил") М.Зарудного, "Віяло" К.Гольдоні, „Вечірнє світло”, "Винуваті" та "Переможниця" О.Арбузова, "Комісія" та "Зимовий хліб" за романами С.Залигіна, "Дворянське гніздо" за романом І.Тургенєва (Новосибірськ, Санкт-Петербург), "Полювання на качок" О.Вампілова, "Молоді роки короля Людовіка ХIV" О.Дюма, "Історія однієї пристрасті" за повістю Г.Джеймса „Листи Асперна”, "Школа скандалу" Р.Шерідана, "Фернандо Крапп написав мені цього листа..." („Справжній чоловік на початку тисячоліття...”) Т.Дорста за участю У.Елер, "Тойбеле та її демон" І.Башевіса Зінгера та І.Фрідман (Київ, Хайфа), "Осінні скрипки" І.Сургучова, "Розлучення по-російському" Н.Птушкіної, "…Вогонь бажань" (Вистава-концерт до 200-річчя від дня народження О.С.Пушкіна), „Лесина пісня” (Вистава-концерт до 130-річчя від дня народження Лесі Українки), "Маскарадні забави" О.Богдановича, "Кохання та війна" (Вистава-концерт до 55-річчя Перемоги), „У полоні пристрастей” („Камінний господар”) Лесі Українки, „І все це було... І все це буде...” (Вистава-концерт до 75-річчя Театру ім. Лесі Українки), „Пані міністерша” Б.Нушича, „Наполеон і корсиканка” І.Губача. Всього – майже 100 вистав.

Серед поставлених кіно- та телефільмів – „Дощ у чужому місті”, „І відлетимо з вітрами”, „Насмішкувате моє щастя”, „Цей симпатичний біс”. Здійснював постановки вистав на радіо, зокрема, „Всі мої сини” А.Міллера, „Бур’ян” за романом А.Головка.

Автор книжок: "Довгий шлях до вистави" (1980), "Від репетиції до репетиції. Нотатки театрального режисера" (1995), „Театр часів...” (З томи, 2001), а також публікацій та інтерв’ю в газетах: "Всеукраинские ведомости", "Факты и комментарии", "Киевский телеграф", "Киевские ведомости", "Экран и сцена", журналах - "Просценіум", „Театр”, „Театральная жизнь” та ін.