З цією людиною хочеться спілкуватися. Він як магнітом притягує до себе: своєю щирістю, відвертістю, своєю добротою і вірою в життя.

… Василь Горчак. За плечима цього підтягнутого і впевненого в собі чоловіка великий життєвий шлях. Хто він, цей Горчак? Сказати – приватний підприємець, активіст Партії регіонів, власне, нічого не сказати. Бо ці анкетні дані аж ніяк не розкривають характер і риси цієї людини. Тож спробуємо разом із ним пройтись його життєвими дорогами.

Виріс він у Галичині, в Галицькому районі. Батьки працювали в колгоспі. А він, босоногий підліток, з іншими хлоп’яками в штанях на одній підв’язці через плече ганяв вулицями м’яча, пас корову, порпався з мамою в городі, допомагав батькові, приглядався до його будівельного ремесла. Пішов до школи. І почав писати вірші, любив читати, був першим у спорті. А після школи захотілось стати лікарем. Поступав – не пройшов за конкурсом. Змінив орієнтири – подався до Калуського ПТУ на електрозварника. І коли в Калуші почали зводити велетень індустрії на той час – хіміко-металургійний комбінат – він був у перших рядах будівельників.

Так почалась його трудова біографія. До всього, відслужив в армії. Став військовим політпрацівником. Міг би згодом стати в Галичі комсомольським лідером. Але потягло в робітничий колектив, в Івано-Франківськ. Зустрівся з дівчиною, з якою вчився в 1-8 класах. Побрались. Пізнали все – наймані квартири, нестачу грошей. Але пережили. Василь Степанович подався в науку – спочатку будівельний технікум у Львові, пізніше - інститут.

І почалась справжня будівельна біографія. Найбільші об’єкти в Івано-Франківську – радіозавод «Позитрон», радіозавод «Індуктор», завод мехпресів виросли з його участю, на його очах. Дотепер івано-франківці п’ють воду з очисних споруд, побудованих і руками Горчака. Росло місто, росли й будови. Та Василь Степанович подався на Камчатку. Вона стала для нього серйозним екзаменом, і на справжній патріотизм - також. Проголосили Незалежність України, і Горчак зі своїми друзями-земляками першими в Петропавловську вивісили національний прапор України.

- Коли вже в Україні побачив, як глумляться над національним прапором - в сесійній залі БЮТівці накинули на крісла велике полотнище національного прапору, – це було жахливо, - ділиться він. - Мені було боляче й соромно за країну, в якій так поводяться з національними святинями. І тепер ці лжепатріоти рвуться до влади!.. Я вже тоді, на Камчатці, зрозумів, що моє місце - в Україні. Мене з новою силою потягло на Батьківщину, в сім’ю - бо ж два хлопці росли.

Василь Степанович знову займався газовим будівництвом в багатьох районах області. І дотепер цим займається - як господар приватної фірми.

- Знаєте, чому я пішов в Партію регіонів? – сказав Горчак. - Бо побачив в особі Віктора Януковича дуже цікаву людину. Зрозумів: він пройшов школу гарту, як і я, вміє боротись за життя. Він - ідейно відданий своїй справі. Гордий і впевнений. Таких я поважаю.

І ще Василь Степанович не обминув при цьому:

- Для мене Майдан Незалежності став школою політичного гарту. На власні очі побачив усі ці політичні перипетії і остаточно переконався: помаранчеві ще раніше поділили Україну на два табори. І тепер знову пробували поглибити цей процес. Я зрозумів, що ми там боролись за правду. Бо це, якщо хочете, була боротьба добра і зла. І ми тоді перемогли. І я гордий тим, що був у перших рядах борців за правду.

Чесно кажучи, важко було втриматися від питання: „Василю Степановичу, ви йдете вулицям міста і бачите свої творіння – будови. Ви буваєте в районах і бачите споруджені за вашої участі промислові об’єкти і лікарні, поліклініки і курортні комплекси... Що відчуваєте в ці хвилини?”

- Я пишаюсь своєю професією, - відповів він. - Бо я будую. Хотів би спорудити в центрі Івано-Франківська комплекс для пенсіонерів, щоб вони могли тут обідати, спілкуватися між собою і з молодими, які ще не мають життєвого досвіду, і, як не прикро, але мало дбають про людей похилого віку. Може б, керівники не забували тоді про пенсіонерів та інколи заглядали в цей дім. А ще хотів би в Яремчі закінчити оздоровчий комплекс для будівельників та їх сімей.

Анатолій Колотуша
м. Івано-Франківськ