Газова угода стала для України амбарним замком на дверях, що відкривали для неї Європу

Народний депутат України, член парламентської фракції Партії регіонів Володимир Олійник – про наслідки газової угоди, перспективи декриміналізації та закон про вибори.

Висока ціна на газ підніме ціну на все, починаючи з хліба

Люди часто не розуміють усіх наслідків підписання з Росією газової угоди. Що ж насправді вона означає для кожного українця, для кожної родини?.. Ми отримали найвищу ціну на газ у Європі – і з 1 грудня Україна муситиме купувати його на російському кордоні за ціною 520 доларів за тисячу кубометрів, у той час як Європа на своєму кордоні – за 320 доларів. Тобто ми будемо переплачувати 200 доларів. А тепер уявіть собі ситуацію: мати, яка поїхала купувати щось для своєї родини, повернулася вкрай задоволена, всім розказала, що придбала щось за вкрай вигідною угодою – аж раптом виявляється, що сусід придбав те ж саме, але на 200 доларів дешевше… Що скажуть у родині? Безперечно, запитають: мамо, а що це Ви наробили - Ви ж казали, що для нас так буде найдешевше?.. І, напевно б, вимагали переукладання угоди. Як кажуть в народі: «Мамо, закінчуйте торгувать, бо нема вже чим здачі давать».

Але змінити угоду, укладену з Росією, в односторонньому порядку просто неможливо. І навіть розірвати її важко. До 2019 року ми позбавлені можливості будь-що зробити у цій ситуації.

За умовами угоди, Україну зобов’язали брати 52 мільярди кубометрів газу на рік. Для України це забагато – і ситуацію можна порівняти з тим, що в магазині, куди ви прийшли купити хлібину, вас зобов’язують купити відразу п’ять. У випадку відмови – штраф (а штрафні санкції за газовою угодою досить високі). Ми не лише беремо зайвий газ і сплачуємо за нього суперціну – нам заборонено перепродавати цей надлишок газу. Інакше – знову штраф.

Цією угодою для України було поставлено хрест на перспективах видобутку власного газу, впровадженні програм енергозбереження – навіщо, коли ми й так матимемо надлишок газу, від якого неможливо відмовитися?

…Висока ціна на газ накриє економіку України ковпаком - проникне у кожну її сферу, підіймаючи ціну на все, починаючи з хліба. Всі знають, що для забезпечення гарного урожаю пшениці необхідні міндобрива, у виробництві яких газ є не енергоносієм, а сировиною – його частка у виробництві добрив складає 80%. Зросте ціна на газ – зросте ціна і на добрива, і на всю продукцію рослинництва, що також вирощується на міндобривах.

Крім того, саме на російському газі працює вся житлово-комунальна система України: якщо до наших газових плит іде український газ, то всі «Теплокомуненерго» працюють на російському. І для побутових потреб українського газу нам не вистачає – тим більше, що сьогодні газовою угодою створено всі умови, аби ми його недостатньо видобували. А «комуналка» - це не лише газ, це і труби та інше обладнання, ціна на яке зростатиме, оскільки зростатиме ціна газу, що витрачається на його виробництво…

Якщо наші виробники отримуватимуть газ на 200 доларів дорожчий, ніж європейські (а можливо – і вище, з урахуванням його транспортування), – це одразу ставить наших виробників у нерівні конкурентні умови. І сьогодні вони мають кращі можливості енергозбереження та на порядок вищі технології. А при такій ціні на газ ми стаємо взагалі неконкурентоспроможними, оскільки у кожну одиницю нашої продукції буде закладено вищу ціну енергоносіїв, ніж у одну одиницю європейської. І єдина можливість зекономити для українських виробників полягатиме в економії заробітної плати…

Наразі ми ведемо переговори з Росією і намагаємось переконати переглянути умови газової угоди. Варіант звернення до суду є конфліктним, судовий процес може тягнутись не один рік – але де газ будемо брати?.. Зрештою, суд може скасувати угоду, підписану під тиском, але після цього Україні знову доведеться повертатись до переговорів із Росією – і вони будуть значно складнішими, якщо ми вступимо у такий публічний конфлікт. Тому сьогодні нам залишається шукати аргументи і не припиняти переговорний процес. Ми хочемо переконати Росію побачити в Україні партнера – потужного споживача їх сировини, якого вони можуть втратити, якщо газова угода підштовхне нас до пошуку можливостей все-таки нарощувати власний видобуток газу, активно впроваджувати альтернативні джерела енергозбереження.

Юлія Тимошенко зробила все можливе, аби Україна не опинилась у Європі

Нещодавно, на День Уряду України, один із лідерів опозиції Арсеній Яценюк, звертаючись до Першого заступника Прем’єр-міністра Андрія Клюєва, запропонував у якості важеля впливу на Росію у переговорах навколо газової угоди (ціни, зафіксовані якою, опозиція також вважає нецивілізованими) використати прагнення Росії вступити до СОТ. За правилами, країна-претендент повинна провести переговори з усіма країнами-членами Світової організації торгівлі і отримати можливість вступити до СОТ за відсутності претензій з їх боку. Такі переговори Росія уже провела з Грузією, отримавши згоду – а Грузія, у свою чергу, отримала можливість вирішити з Росією важливі для неї проблеми. Тож, Арсеній Яценюк запропонував нам використати таку ж можливість для вирішення «газових» проблем. Відповідь Андрія Клюєва стала шокуючим відкриттям: виявляється, ще 3 роки тому Юлія Тимошенко у якості прем’єр-міністра вже підписала згоду України на вступ Росії до СОТ.

Це позбавляє нас будь-яких козирів у переговорному процесі з Росією. Згоду було підписано без отримання Україною жодних переваг - незважаючи на різні економічні питання, які і тоді виникали між обома країнами. Ми просто підписали для Росії згоду на вступ до СОТ, не отримавши жодних преференцій.

Цей шокуючий факт ще більше переконує у тому, що кабальна газова угода є продуманим кроком у спонуканні України вступити до Митного союзу і Євроазіатського союзу. Це прагнення Росії сумнівам не підлягає: адже сьогодні росіяни пропонують нам зменшення ціни на газ саме в обмін на вступ до цих організацій. А оскільки Росія не може надавати Україні газ собі у збиток – до ціни газу від початку було закладено надприбутки, і саме це дасть Росії можливість безболісно знизити ціну.

І тут закинути докір керівництву Росії неможливо – вони діяли в інтересах своєї країни. А от дії прем’єр-міністра Юлії Тимошенко явно протирічили національним інтересам України.

Відтак, газову угоду можна вважати не стільки економічною, як політичною. Вона, як кайдани, не дає нам можливості рухатись до Європи і спонукає Україну до азіатського шляху розвитку. Угода є не кінцевою метою, а лише інструментом. І Юлія Тимошенко повинна була це передбачити і спрогнозувати – інакше виникають питання про її компетентність як політика. Своїм розчерком пера вона перекреслила для України перспективи європейського розвитку, на фоні цього всі її «проєвропейські» заяви стають звичайним популізмом. Підписанням газової угоди Юлія Тимошенко просто повісила для України великий амбарний замок - на двері, що відкривали для неї Європу.

Декриміналізація - шлях «бєспрєдєлу»

Я категорично проти декриміналізації посадових злочинів. Бо переконаний, що суспільство повинне мати можливість давати діям посадовців не лише політичну, а й  правову оцінку. Країна повинна дуже чутливо реагувати на дії управлінців – інколи одним розчерком їх пера вирішується доля цілої нації: її можуть зробити заручником, по-капітулянтськи здавши позиції держави, ускладнивши і так непросту ситуацію всередині країни.

Кримінальна відповідальність за перевищення чиновниками службових повноважень – це поширена європейська практика. І це при тому, що рівень корупції у європейських країнах значно нижчий, ніж в Україні. І якщо в нас сьогодні зняти кримінальну відповідальність – завтра чиновник отримає можливість створити стільки перепон для звичайної людини, скільки дозволить його фантазія. Декриміналізація економічних злочинів обернеться для чиновників цілковитою безкарністю: доведених до відчаю людей, які перекриватимуть вулицю, каратимуть, а чиновників, які перевищують повноваження, – ні. Чого їм залишиться боятися - догани?.. Більше того, декриміналізація може стати міною уповільненої дії – прецедентом для скасування відповідальності для інших категорій посадовців та інших їх дій.

Ми не можемо позбавляти цілий прошарок управлінців необхідності нести відповідальність перед суспільством, створюючи преференції для однієї людини (у випадку якої декриміналізація стане своєрідною угодою - на кшталт «факт був, але давайте його забудемо»). Інакше може настати повний «бєспрєдєл».

Від 12 проектів закону про вибори – до одного, від «простирадел» - до можливості вибору

Сьогодні для парламенту одним із найважливіших питань є створення єдиного проекту закону про вибори. Венеціанська комісія, надаючи рекомендації з цього приводу Україні, має рацію, переконуючи наші політичні сили передовсім дійти консенсусу. Оскільки сьогодні згоди між собою не можуть дійти навіть опозиційні сили, запропонувавши на розгляд парламенту відразу 12 різних проектів закону про вибори – замість одного виваженого, ретельно підготовленого й узгодженого законопроекту (як це було запропоновано від парламентської більшості). Для мене незрозуміло – як люди, які 2 роки декларують необхідність об’єднання заради України, не можуть домовитися між собою…

Сьогодні над створенням єдиного законопроекту, що задовольнив би всіх, а передовсім – виборців, працює спільна комісію (до якої – як представник Партії регіонів – увійшов і я), де парламентську більшість навіть не представлено у керівництві. На 17 листопада ми повинні вийти з узгодженим проектом закону, інакше – повертаємось до існуючих варіантів законопроектів. Парламентська більшість наполягає на необхідності прийняття закону про вибори до кінця року. У роботі над законопроектом ми збираємось дотримуватися рекомендацій Венеціанської комісії. Проте вона, звичайно, не може нав’язати нам конкретну модель виборчої системи - це залишається внутрішнім питанням України.

Венеціанська комісія констатувала, що часта зміна виборчих систем для виборця небажана. І ми переконалися у тому, що саме мажоритарна система довела свої переваги – і для виборців передусім. Вона дозволяє зберегти можливість «прив’язки» депутата до округу, змушує депутатів іти до виборців і діяти в їх інтересах.

Знову ж-таки, Венеціанська комісія констатувала, що п’ятивідсотковий бар’єр є найбільш поширеним у Європі. Це не 1%, що призведе до хаосу (коли у виборах приймає участь стільки партій, що бюлетені стають схожими на простирадла), і не 20%, що відповідало б європейським демократичним нормам.

Що варто змінити? Необхідно підійняти прохідний бар’єр для блоків, до яких, зазвичай, об’єднуються партії, що не мають перспектив самостійного проходження до парламенту. Прийшовши до влади, вони «розвалюють» фракцію, до якої у результаті входять одні вожді різних партій, що увійшли до блоку. Якщо партії хочуть об’єднатися у блок – вони повинні бути готовими довести свою потрібність для виборців.

Проект закону про вибори, розроблений більшістю, передбачає таку корисну ініціативу, як відповідальність за підкуп - скасування реєстрації депутатів у випадку, якщо судом буде встановлено факт підкупу виборців або членів дільничної окружної комісії. Європу це, звісно, не могло не здивувати – там не розуміють зв’язку між гречкою і виборами. Вони не можуть уявити масовості передвиборчих подарунків: пенсіонерам – продуктових наборів, школам – комп’ютерних класів… Але чому запровадження цієї норми сьогодні не хоче опозиція – мене дивує. А вас – ні?..